ЗЕМЛЯ ПО КОЛУ ХОДИТЬ БЕЗ УПИНУ
В СВОЇЙ ГАЛАКТИЦІ, ПО ВИЗНАЧЕНИХ ТОЧКАХ.
ЇЇ ЗАГНАЛИ В РАМКИ, ЯК ЛЮДИНИ
ХОЧА НАВРЯД ВОНА ПО КОЛУ ХОДИТЬ ХОЧЕ.

ЗЕМЛЯ – ТО МАТИ ВСІХ ЖИВИХ СТВОРІНЬ,
ВОНА ДАЛА ЇМ ХМАРИ, РОСИ, КВІТИ…
ЖИВУТЬ БЕЗ КЛОПОТУ ВЖЕ СОТНІ ПОКОЛІНЬ,
ЇЇ КОХАНІ ТА НЕВДЯЧНІ ДІТИ.

ВОНА ЗАВЖДИ В ПІТЬМІ, ТА НЕ САМА.
У НЕЇ Є ОДИН СУПУТНИК – МІСЯЦЬ.
ВОНИ ЗАКОХАНО КРУЖЛЯЮТЬ В НЕБЕСАХ,
ХОЧ ЗНАЮТЬ: БУТИ РАЗОМ НЕ СУДИЛОСЬ.

ЩО ХОЧ РОБИ, ТА ДОЛЯ ТАКА ШТУКА,
ЯКУ МИ ПРОСТО МУСИМ ВЗЯТИ ВРУКИ.

* * *

СВІЙ ШЛЯХ ВОНА ДОЛАЄ У ПІТЬМІ,
ПЛАНЕТА-ДИВО, ЩО  ВЕНЕРОЮ НАЗВАЛИ.
БОГИНЯ, НЕПІДКОРЕНА ЛЮДЬМИ,
ЯКА КРУЖЛЯЄ АЖ НАД НЕБЕСАМИ.

ВОНА ПРЕКРАСНА, ЯК САМЕ КОХАННЯ.
ЩЕ ЗАГАДКОВА І НЕ ВИВЧЕНА НІКИМ.
АЛЕ ЯКЕ НЕ СПОВНЕНЕ БАЖАННЯ,
ЯКУ ЩЕ МРІЮ МОЖЕШ МАТИ ТИ?

МАБУТЬ, ТОБІ САМОТНЬО ТАМ НОЧАМИ,
ОДНІЙ  У ХОЛОДІ, ЗАВЖДИ У ТЕМНОТІ.
БЛИЗЬКА ДО СОНЦЯ, АЛЕ НЕ ЩАСЛИВА.
ТИ ДУЖЕ ЧАСТО ЗАЗДРИШ ЇЙ – ЗЕМЛІ.

МИ ЩЕ НЕ ВИВЧИЛИ ТЕБЕ – ПРЕКРАСНА ДІВО,
АЛЕ УЖЕ ВВАЖАЄМ, ЩО ТИ ДИВО.

* * *

І ТОЧНО ТАК, ЩОДНИНИ, ЩОГОДИНИ,

ЯК І МЕРКУРІЙ, ХОДИМ МИ ПО КОЛУ.
МАБУТЬ, ТИ НЕ РІЗНИШСЯ ВІД ЛЮДИНИ,
ТИ ЯК І МИ ПОВТОРЮЄШСЯ ЗНОВУ.

ТИ ГАРНИЙ ЛІДЕР І ЗАВЖДИ НИМ БУДЕШ,
ЯКІ НЕ ВИБИРАЙ ТУТ МІРКИ.
І ХОЧ НЕ ХОЧ, АЛЕ ТИ ПЕРШИЙ Й МУСИШ
УСЕ ЖИТТЯ СТОЯТИ ПОРЯД ЗІРКИ.

МАБУТЬ, ТИ ДУЖЕ ГАРНИЙ ДРУГ,
ЧОМУ НЕ ЗНАЮ, АЛЕ ТАК МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ.
НУ А ДАВАЙ, ПОДРУЖИМОСЬ З ТОБОЮ!
І БУДЕМО РОБИТЬ, ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ.

МИ РІЗНІ ДУЖЕ, АЛЕ, ЩО ІЗ ТОГО…
ВЕЛИКИЙ ЗАВЖДИ В НАС ДОПОВНЮЄ МАЛОГО.

* * *

МИ ЛЮДИ ХОДИМ-БРОДИМО ПО НІЙ.
ПО ДОМУ, ЩО ЗЕМЛЕЮ ДРУЖНО ЗВЕМО.
МОЖЛИВО, Й НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ЇЙ,
ЩО МИ НЕВДЯЧНО ТАК НА НІЙ ЖИВЕМО.

ЩО НИЩИМО ДЕРЕВА, ТРАВИ, КВІТИ,
ЩО УБИВАЄМО ТВАРИН, ПТАХІВ І РИБ,
ЩО БРУДНИМО МОРЯ, ОЗЕРА Й РІКИ,
ОТРУЮЄМ ПОВІТРЯ І ГРУНТИ.

МИ ЩИРО ТАК ДИВУЄМОСЬ ЗАВЖДИ:
НУ ЗВІДКИ ВСІ ПРИРОДНІ КАТАСТРОФИ?!
НУ ЗВІДКИ РАК І ЗВІДКИ ВІЛ І СНІД…
ЦУНАМІ, ЗЕМЛЕТРУСИ Й ІНШІ ВРОКИ..?

НАМ ЗРОЗУМІТИ СЛІД, ДОКИ НЕ ПІЗНО -
ЗЕМЛІ ВІДПЛАТА - ЦЕ ХВОРОБИ Й КАТАКЛІЗМИ.

* * *

ЯК У ПЛАНЕТ ОРБІТА, У НАС ДОЛЯ -
ЛЕТІТЬ НАВПОМАЦЬКИ У ТЕМРЯВІ ЖИТТЯ       .
І ОБПІКАЮЧИСЬ УСЕ СТАРАТИСЬ ЗНОВУ
ЗІРВАТИСЯ З МІСЦЯ Й ПОЛЕТІТИ В ЗАБУТТЯ.

МИ ВЖЕ ДАВНИМ ДАВНО ЗМОГЛИ ПРИВЧИТЬСЯ,
ДО СВОГО МІСЦЯ, ЩО ТАК ОСТОГИДЛО.
І ТАК ЖЕ Й ВІН БУВ ЗМУШЕНИЙ ЗМИРИТЬСЯ,
ЩО ТАК ДАЛЕКО ВІН ВІД СОНЯЧНОГО СВІТЛА.

У НАПРЯМКУ ДО СОНЦЯ - ВОСЬМИЙ,
І ВІН ОСТАННІЙ ПОКИЩО, МАБУТЬ.
ЧИ ВАЖКО ЗАМИКАТИ КОЛО?
СПИТАЛА Б Я, ЯКБИ ВІН МІГ ПОЧУТЬ…

НЕПТУНЕ, ЗНАЄШ, ЩЕ СКАЗАТЬ ПОВИННА
ТВІЙ СИМВОЛ – ТАКОЖ СИМВОЛ УКРАЇНИ1.

***

МИ ВЖЕ ПЕРЕМОГЛИ ЗЕМЛІ ТЯЖІННЯ,
І ВЖЕ ЗУМІЛИ СОНЦЕ ЗРОЗУМІТИ.
ТА  ДЕ ЗНАЙТИ ЗЕМЛЯНАМ ТАКЕ ВМІННЯ,  
ЩОБ ПІДКОРИТЬ ПЛУТОНОВІ ОРБІТИ. ..

“ПЛАНЕТУ-Х»2 ШУКАВ ЩЕ ПЕРСІВАЛЬ3,
І ЩЕ БАГАТО ВЧЕНИХ -  НЕ ЗНАЙШЛИ…
СУДИЛОСЬ ЙОМУ ІЗ  СТРАШНИМ ІМ`ЯМ,
ЗНАЙТИСЬ В ТРИНАДЦЯТУ ДОБУ ВЕСНИ4.

ТАК ХОЧЕТЬСЯ ДІСТАТИСЯ ТУДИ,
ДЕ РІК ТРИВАЄ ЧВЕРТЬ ТИСЯЧОЛІТТЯ.5
ЦІКАВО, ЧИ МИ ЗМОЖЕМО КОЛИСЬ
ПРОЖИТЬ ХОЧ ХВИЛЮ ПРИ МОРОЗІ 2306.

ТУТ МІСТИКИ БАГАТО, ЩО СКАЗАТИ,
ЙОГО Й ПЛАНЕТОЮ УЖЕ НЕ МОЖНА ЗВАТИ.7
* * *

ЗЕМЛЯ ПО КОЛУ ХОДИТЬ БЕЗ УПИНУ
СВІЙ ШЛЯХ ВОНА ДОЛАЄ У ПІТЬМІ.
І ТОЧНО ТАК, ЩОДНИНИ, ЩОГОДИНИ
МИ ЛЮДИ ХОДИМ-БРОДИМО ПО НІЙ.

ЯК У ПЛАНЕТ ОРБІТА, У НАС ДОЛЯ
ПЕТЛЯ НА ШИЇ, ПОВОДИР СЛІПОМУ.
І НАВІТЬ, ЯКЩО ДУЖЕ СИЛЬНА ВОЛЯ
ВІД ДОЛІ І НЕ ДАНО ВТЕКТИ НІКОМУ.

НАШ РОЗУМ – ЦЕ СВОБОДА НАМ І КЛІТКА.
ЖИВЕМО З НИМ – УВЯЗНЮЄМ СЕБЕ,
А ЯК ПРОТИВИМОСЬ, ТО ГИНЕМ НАЧЕ КВІТКА,
БО СОНЦЯ ПОТРЕБУЄ ВСЕ ЖИВЕ

МИ ВЖЕ ПЕРЕМОГЛИ ЗЕМЛІ ТЯЖІННЯ,
АЛЕ ПЕРЕМОГТИ СЕБЕ НЕМАЄ У НАС ВМІННЯ.

Кучерук Юлія (17 років). м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 1 курс, юридичний факультет, 9 група.