На планеті Уран
Причаївся казковий світ:
Де джунглі квітнуть, процвітають ,
Тварини літають, розмовляють,
Русалки у водоспаді танок завели ,
Закружляли, заспівали
Та у воду поринали .
А небо там таке іскристе,
Блискуче та барвисте.
А в ньому літають, кружляють
Ельфи, птахи чарівні.
Кораблі літають , павичі сіяють.
Уci там мирно живуть :
Дракони з хробаками дружать
Дерева з птахами,
Метелики з комахами.
Але там, кажуть, білий цар живе ,
Hixтo в печеру не піде,
Бо живим не вийде.
Бояться його вci до смерті,
Він магії знає багато
I, мабуть, років сто як вміє чаклувати.
А на планеті Земля в сім’ї i не багатій
Жила co6i дівчинка років дванадцяти .
Мала вигляд вона такий :
Волосся чорне та кучеряве,
Очі замислені, голубі, брови rycтi.
Цю дівчину звали Олена,
А мати її мала ім'я Євгена.
Олена має брата та сестру
Сашка та Маринку.
Вони були маленькі однолітки ,
П'ятирічні діточки.
Тато в Олени механік
Звуть його Федір Іванич.
Одного ранку на світанку,
Олена вмитися хотіла, та світло її по дорозі зустріло.
Воно доходило з кімнати мами й тата.
Олена швиденько підходить ,
Відчиняє двері, очей з кімнати не зводить.
Та бачить дзеркало сіяє,
Вона до нього підбігає та стрибає.
І ельф до неї, як до шани
Такий ясний та яскравий
У білих шатах
Та зеленими очима,
Золоте волосся, коса до пояса.
Підходить з посмішкою на устах
Та й каже неспроста:
- Та ти ж людина
- Ще й яка , - відповідає ніжним голосом вона .
- Ходімо швидко, я тебе тут з усіма познайомлю
- А перше дай ти відповідь мені,
- Де шлях знайшла ти цей сюди?
- Я, - вона відповідає, - не знаю. Вранці я хотіла вмитись, а потім в дзеркало стрибнула та сюди поринула.
-Гаразд, не бійся вже, ходімо, - каже ельф .
Та й полетіли.
Знайомить ельф Олену з усіма, крім чаклуна.
-А що в печері? - Олена ельфа вже питає.
- Там живе білий цар,
Ходить тобі туди не треба, - застерігає він її, бо й мокре місце не залишиться від тебе.
І ось вже вечір,
Вже сонце за море сідає,
Птахи не співають,
Трава заснула, все заснуло.
Лиш Олені не спиться, її думки про білого царя,
Про ту істоту, що в печері Біля річки Могдаря.
Олена не стерпіла "Та в печеру побігла.
Лиш знайшла вона туди,
Там побачила річки,
Гори там сади квітучі,
Море, поле та озера -
Все що хочеш. Та печера
Квітами деревами сповнена.
І тут перед Оленою людина,
Такий собі старий, з насупленими очима.
Кудрявим волоссям,
У білих шатах чоловік
Йому вже десь минає сотий рік.
Людина що ти на Урані робиш?
Я... я не знаю, - Олена з острахом відповідає.
І тут чаклун без сумнівів
Олену в клітку саджає,
Та на замок міцний замикає.
Що ви робите?
Стривайте, ні не треба, почекайте.
І цар пішов до водоспаду,
І слід його пропав в саду
І тут з-за яблуні ранету
Виходить весь казковий світ:
Дракони, ельфи, хробаки, метелики -
Усі до саду подались,
А ельф на клітці замок ламати заходивсь.
Не треба, прошу, - царя тут голос пролунав.
Олено, ти ж моя онучка,
Я довгі роки тебе шукав.
Якщо опівночі сьогодні
Тебе не буде тут,
То весь Уран казковий
Зникне назавжди.
І що тоді? І що тоді?
Тоді не знаю,
Але як ти все створив:
Метеликів, драконів та слонів?
Я магії знаю багато,
Благаю не треба тікати.
Гаразд, заради Урану та тебе
Не кину я світ чарівний .
І на Урані панували, дід і Олена.
І світ казковий існував ще багато віків, Місяців, тижнів, днів.
Алтудіна Ганна Іванівна (11 років)
місто Бердянськ,
|
