Був простий день І була проста ніч, та ось засумували Зорі. У чому річ? У тому річ Що вже їм тісно у великому просторі? Та ні! Велика їх печаль Все не дає їм жити: Молодшеньку сестру їм жаль. Їм більше нічому радіти. Та як це сталося, як? Зникла найменша з усіх Зоря. Без неї вже не дмуть вітри, Без неї не течуть річки в моря. І вирішили Зорі: Сестрицю треба виручать. Без неї сумно у небесному просторі, Їм нічого втрачать! І план тих Зір простий був, зрозумілий: Сплести мотузку з сивих хмар. Зробить це дуже вміло. Кінчик до Місяця прив’язати, А інший дать веселці потримати. -Спочатку треба місяць зупинить,- Подумали так Зорі. Порадилися Зорі-і вмить Розсіялися на просторі. І ось на Місяці уже мотузка. Хоч він і невдоволено бурчить. Та Зір уже не зупинить. -Сестрице, чи ти чуєш нас? Так гірко нам без тебе! Настав важкий для всіх нас час, Тож повертайсь на небо! Я з радістю, сестриці, повернуся, На небеса зійти не побоюся. Зійшла вона на небеса, Всі почали радіти, Вітри подули, ріки потекли, І навкруги така краса! І Зорі почали радіти- Їм є для кого жити, І Місяць більше не бурчав, В усьому їм допомагав!
Соловйова Євгенія (12 років ) Харківська область,смт Кегичівка
