Можливо, ця ненаситна жага пізнання космічних
зв'язків ... закладена в нас уже тим, що ми самі
складаємося із космічної речовини
І. Наан, академік
Вечоріло. Лу лежав в своєму ліжку і обмірковував, як можна попасти до космосу, адже слоненя Лу дуже любив космос і хотів полетіти туди хоча б тому, що мавпочки багато разів бували в космосі, собачки - теж, навіть якісь там мишенята... А от слони - жодного разу!
Потім слоненя Лу подумало і зрозуміло, що дорослого слона важкувато вивезти на космічну орбіту, але слоненятко, тим більше таке, як я: розумне та кмітливе, - якраз!
І з цими словами Лу заснув...
- Вставай! - почувся чийся голос, який все повторював і повторював слово
«вставай».
Лу прокинувся, але вже не в своєму ліжку, а на травці, ніби десь в полі, а кругом нього - зоряне небо. Слоненя Лу здригнулось від дива і подумало: «Невже я в космосі, але як, я не пам'ятаю, як я сюди потрапив?»
І так Лу оглядав все навкруги. Ранок був гарний, ясний, небо чисте, оранжеве, хмари легкі, зелені, пісок під ногами м'який, голубий. Перед ним стояв бегемотик, якого він від такого щастя зовсім не помічав.
- Привіт, - промовив бегемотик.
- Ти хто? - спитав Лу.
- А ти що, не бачиш? Я бегемотик Бру.
- А я Лу.
- Ну от і чудово. Я дуже радий, що ти до мене завітав, бо мені вже давно
хотілося з кимсь побалакати. Я обмірковую над сузір'ями.
І, справді, Лу, обернувшись навкруги, побачив багато-багато сузір'їв.
- А можна запитати? - несподівано викрикнув Лу.
- Ну так, звісно, можна! - здивовано прошепотів Бру.
- А де це я знаходжуся? - невпевнено спитало слоненя.
- Ти мене лякаєш. Ти що, ти ж в космосі! - вигукнув бегемотик.
- Я в космосі! — закричав Лу.
- Ну так, звісно.
Після цих слів слоненя Лу закружляло від щастя. Воно почало бігати, плигати, кричати. А потім різко зупинилося, ніби злякалось, і спитало:
- А де це я бігаю?
- На планеті! - відповів Бру.
І вже через декілька годин вони сиділи на траві і відгадували сузір'я.
- Ось сузір'я Жирафа! - вигукнув Лу.
- А ось сузір'я Лева! - відповів Бру.
Насправді Бру був хазяїном зоряного неба, і він міг на ньому зробити все, що захоче.
- А чому сузір'я Слона немає? - спитало слоненя Лу.
- А тобі хочеться, щоб воно було? - запитав Бру.
- Звісно! — вигукнув Лу.
- Ну тоді дивись.
І Бру швидко почав складати із зірочок сузір'я Слона. Потім він подивився на Лу і запропонував тому допомогти з сузір'ям. Вже через декілька годин вони побачили перед собою пречудове сузір'я Слона. -1 як це в тебе виходить? - здивувався Лу.
- Я хазяїн зоряного неба. І все, що захочу, можу перемінити.
- Як класно! - закричав Лу. - Тепер мною будуть гордитися всі мої предки!
Але зараз - на жаль! - ніхто не знає, що це зроблено з моєю допомогою.
Потім бегемотик Бру запропонував Лу подорожувати по Галактиці, і Лу охоче погодився. Адже він з самого малку мріяв про космос. Бру подарував слоненятку Лу ракету «Гелакс».
Попрощавшись з Бру, слоненя полетіло у космічну подорож.
Він проминув вже третину Галактики і опинився в таких місцях, куди не заходять рейсові лайнери з Землі. Побачивши планету, Лу відразу ж стартував до третьої планети в системі Медузи. Чотири сонця швидко крутилися над цією планетою, і ніч на ній наставала лише іноді, і ніяк не можна було без складних обчислень угадати, в який момент раптом стемніє, промайнуть короткі сутінки, планету ненадовго огорне темрява. Минало півгодини, часом менше, і нове сонце швидко вставало над колючими кущами і вмить закочувалося на небо.
Планета заросла лісами й чагарниками. Біля полюсів ліси були низькі, притиснуті до землі, а в тропіках сягали неймовірної висоти.
Планета виявилася раєм для гостей. І кого тут тільки не було! Океани кишіли рибами, медузами, черв'яками, морськими зміями, у лісах було повно всякої звірини і метеликів із метровими крилами, а вище, над гострими скелями й пологими пагорбами, літало різне птаство.
Слоненя Лу побачило лише, як на нього впала чиясь тінь, і почуло, як залопотіли крила - йому здалося, що то залопотіли вітрила. Лу, піднявши голову вверх, розгледів птаха. Це була величезна тварюка, завбільшки, як невеликий пасажирський літак. Вона мала вузькі довгі крила, короткий хвіст і міцний загнутий дзюб, як захвати у підйомного крана. Птах зробив невелике коло і, наче пікірувальник, пішов униз.
Слоненя Лу помчало до ракети. Перебігаючи галявину, де росло безліч білих хижих квітів, серце слоненяти билося від страху. Квіти голосно плямкали, пожираючи метеликів і бджіл, тяглися до нього, хапали пелюстками за ноги. Але прокусити черевики вони не могли і через те злилися і навіть ричали.
Ось і ракета, тут затишно і спокійно, але так хочеться додому.
- Щоб повернутись швидше додому, я засинаю... - приємно промайнуло в голові Лу.
Вранці слоненя бігало і всім показувало сузір'я Слона, якого насправді видно не було. Більше слоненя Лу не бачив бегемотика Бру. Але ж він бачив космос.
Садоха Микола (16 років), місто Нікополь,
школа-інтернат для дітей-сиріт „Гармонія”
|
