- Синку, ти дуже хочеш чогось досягти?

- Дуже, тату! (так хлопець називав свого дідуся).

- Тоді ти підеш у подорож  до трьох маленьких міст – Миру, Любові та Толерантності, де навчишся основ життя.

- Але як мені це допоможе? Адже зараз для досягнення якоїсь мети потрібно вивчити хоча б іноземну мову та математику.

- Передусім, треба мати душу і відчувати її важливість.
- Як це зрозуміти?

- Ось якщо ти підеш у цю казкову подорож, то багато чого зрозумієш з моїх слів.

- Я не хочу Вас покидати, бо мені небайдужа Ваша доля.

- Не переживай, я сам, мабуть, впораюся, хоча, можливо, я роблю помилку.

Вася узяв з собою на дорогу глечик молока, хлібу та рушник. А з іншим по дорозі розбереться.

Раптом бачить – містечко, дерев’яним плотом огороджене. Підійшов до воріт, а там два мішанини стоять. Один каже Василеві:

- Іди геть! Чого припер? І без тебе проблем по вуха! – й далі в цьому ж дусі. Хлопчик терпів, терпів ці образи, а потім сказав:

- Замовчіть Ви уже! Надоїло.

        Той пішов. Другий міщанин сказав:

- Я бачу в тебе благородну душу. Але цього не достатньо. Я тебе запрошую на ночівлю до мене додому.

Наступного дня Благо (добрий міщанин) попрохав Васю:

- У нас закінчуються припаси срібної святої води, яку винайшов БлагМаг і змішав з хлібом. Він дізнався її формулу, і ось уже десяте століття, як наше місто створює її. Ще й насос прорвало. Допоможеш набрати її?

- Так. Пішли, я Вам допоможу.

Вася побачив алхімічну вежу, в якій сидів нащадок БлагМага і змішував компоненти срібної води, адже рецепт Ії приготування переходив з покоління в покоління цих чарівників. Вони зайшли у вежу. Благо пояснив хід роботи -  треба розставити смолоскипи навколо казана, покласти лід у отвір у насосі й так далі.

- А це що за хрущ? – спитав грубим голосом один з працівників.

- Рональде, будь ласка, залиш його в покої.

І вони далі працювали. Раптом Вася запитав:

- А хто п’є цю воду?

Один з добрих працівників ледь врятував хлопця від грубощів  злих працівників:

- Вона додає толерантності людині.  

Але  Рональд продовжував виводити з себе новачка:

- Дурень! Безголовий козел! Нещастя покинуте.

Вася  змовчав. Рон подивився на хлопця здивованими очима.

- Я бачу, толерантність сама до тебе прийшла! – похвалив хлопця Благо, - Вода показує свої ознаки тим, хто насправді хоче чогось досягти. Її випаровування збагатило твою й без того гарну душу своїми властивостями. Ну що ж, я піду тебе проводжати.

Вася дізнався, що колись це було село Ненависті, але з візитом чаклуна БлагМага воно почало перетворюватись на місто добрих людей і двадцять років тому змінилося на Благо.

- Бувай!

- До побачення, Ви мені дуже допомогли!

Як дізнався Вася, далі стежинка вела до міста Любові. Коли стежка закінчилась, хлопець побачив місто з триметровою кам’яною огорожею навколо.

- Хто завітав до нашого міста? – запитав великий лицар з вежі над огорожею.  

- Я – хлопчик-мандрівник. Я подорожую містами, щоб збагатити рівень своєї культури.

- Тоді заходь. Будь обережним, бо в нас з’явився  грифон, який уміє розмовляти та який інколи може змусити людину віддати щось заради когось іншого. Але взамін на це людина отримує Подарунок в Майбутньому. Цей подарунок –  Любов.

Заходячи до міста, Вася побачив дівчинку свого віку та схожу на нього. Хлопець щось відчув, але не знав, що саме.

- Коли ти завершиш мандрівку нашим містом, тоді зрозумієш незрозумілі відчуття, - сказав лицар і пішов.

Вася спитав дівчинку:

- Як тебе звати?

- Кеті, а тебе?

- Вася. Я шукаю житло. Не підкажеш, куди мені йти?

- Моя сім'я щиро запрошує тебе в гості.

- О, дякую!

Вони повечеряли, розповідаючи один одному про себе. Наступного дня Кеті та Вася вийшли на ґанок. Раптом невідомо звідки прилетів грифон.

- Віддавай усю їжу, що маєш, і рушник, або я заберу дівчинку назавжди.

Хлопець мав велике серце і віддав своє майно.

- Я бачу, в тебе благородне серце. Я збагачу твою душу Любов’ю. Прощавай! – сказав грифон і полетів.

- Дякую тобі за твій вчинок. Чим тебе віддячити?

- Підемо далі разом.

- Добре, Васильку.

Ніхто його ще так не називав! І Вася зрозумів, що його відчуття до Кеті – відданість і любов. Він поцілував дівчинку, і вони вже разом продовжували подорож, яка проходила між скелями.

У дівчини був перстень, який перейшов їй у спадок від мами. Коли хлопець побачив його у Кеті на пальці, він сказав:

- Дай мені, будь ласка, персня подивитись.

- Не дам, бо на цій скелі це небезпечно.

- Та дай, нічого ж не буде.

-  Ну добре, візьми.

На біду, у той момент Васі не вистачило спритності, бо був ризик упасти. Кільце полетіло дуже далеко та  зникло.

- О, ні! Ти дурень! Ти його втратив!

Кеті відвернулася, але єдине, що їм залишалося робити, це йти далі. І ось вони бачать третє місто – місто Миру. Воно взагалі не мало огорожі, і вийшов їм на зустріч не міщанин або лицар, а звичайний християнин.

- Добрий день, дорогі гості!

- Ми Вам також його бажаємо… Але в нас його вже немає, - закінчив Вася.

- Нічого! Заходіть до нас, у мою хату.

І вони пішли. В хаті Мирона (християнина) сиділа його жінка – Марина й плакала.

- А чому Ви плачете? – одночасно спитали прибулі.

- До завтра все наше місто мусить здати величезний врожай для дітей з дитячого будинку, а наша картопля на одному гектарі землі ще не зібрана, а ще завтра ярмарок, де можна заробити гроші на виживання взимку. Що робити?

- Працювати! – сказали діти і пішли на огород. Вася і Кеті дуже хотіли працювати, але зовсім не хотіли разом. Але, заради допомоги добрим людям вони працювали… працювали… і доробили справу! Діти на радощах помирилися.

- Дякуємо Вам дуже! За вашу допомогу ми дамо вам тачку і три міхи картоплі. До побачення!

І Вася усе зрозумів. По дорозі під горою він раптом  найшов перстень Кеті і віддав їй.

- О, дякую тобі, - і вони взялися за руки та пішли далі.         

 Дідусь  дуже зрадів поверненню. Картопля дала гроші на початок навчання і прогодувала їх…

…В майбутньому Вася і Кеті одружаться і матимуть трьох дітей – хлопчиків Богдана та Мирона й дівчинку Любу. А потім колись Вася спитає у свого дідуся:

- Але навіщо потрібні були нечесні люди та погані події? Це ж не допомагає.