Дитина почала малювати. Спочатку якісь незрозумілі закарлючки, часом одного кольору. А потім з’явилися і кольори. І навіть чиєсь обличчя. — Хто це? — Невже ти не впізнала себе, мамо? І тут у нас, дорослих, спрацьовує інстинкт Учителя з великої літери. Ми починаємо втручатися: це краще зробити так, а це так. Не розуміючи, що самі, не бравши в руки пензля, вже починаємо зазіхати на самобутність своєї дитини, намагаючись підвести її під стандарти, якими оперує наш світ.

Павло Ковач

Країна під назвою дитинство, де панують свої закони, з вічними поняттями добра і зла та перемогою першого над другим. В цьому світі ті ж протиріччя, що й в дорослому світі, єдина відмінність в тому, що усі ці протиріччя сприймаються на рівні почуттів, які діти пропускають через себе. В дитинстві свої страхи, свої переживання, але навіть страх вони сприймають як гру, по-казковому. І тому навіть найлютіший персонаж у них стає ручним, як собачка. Але іноді у цей світ вмішуємося ми, дорослі, із своїми правилами, уявою про добро і зло, якимись своїми мріями і не реалізованими планами. І все! Наша дитина, така ще радісна і талановита вчора перестала відчувати потребу у творчості, захопилася комп’ютерними іграми, замінила живе спілкування і ігри в дворі з однолітками на комп’ютерні ігри у чітко визначений час батьками, чи вкрадений час, коли батьків немає. Уже в третьому класі двадцять дітей з тридцяти не відчувають потреби у малюванні. Вони це роблять просто на оцінку, оскільки це від них вимагають вчителі. А потім в педагогічній літературі з’являються статті щодо причин деградації молоді, захворювань комп’ютером, причин зникнення інтересу до творчості. А причина одна – ми, дорослі! Ми втручаємося туди, куди не потрібно втручатися, а іноді просто вбиваємо своєю байдужістю, забуваючи про те, що дитяча творчість — це дуже особлива площина, це особливе відчуття виміру. Дитина хоче розповісти про свій внутрішній світ. Тому має потребу малювати, так їй легше, а хтось ще й пише, фантазуючи на папері. Дітям потрібно давати змогу повністю виразити свої почуття. Це чисті відверті душі, які відбивають усе, навіть те, що діється в державі.

І буває дуже прикро, коли на виставках дитячого малюнка не видно відображення соціальних явищ. Це означає лише одне – педагог коригував тематику робіт і ретельно вибирав роботи. Подивіться, що іноді малюють діти з неблагополучних сімей. А десь у гірських селах, де у людей часом немає що поїсти, що одягнути? А діти з дитячих будинків? Майже усі вони малюють маму і її добрі руки, що обіймають і захищають від усіх негараздів. Дитяча творчість – це неприховані емоції і істина самого життя, саме тут ховаються таємниці всесвіту, які ми, дорослі забули, шукаючи матеріальних благ і роблячи із себе дорослих наставників.

І не завжди потрібно намагатися дитину відразу відправити до художньої студії, де з нього почнуть «ліпити» митця. Найчастіше в такому разі ми маємо колективну працю: вчитель плюс учень. А це вже не є дитячим мистецтвом. Для початку спробуємо дати дитині волю творити, а Бог сам наведе своє ягня на шлях і подарує відчуття миру і любові до творіння і оточуючого світу. Митець відчуває світ, а ми його просто споглядаємо. Часто-густо справжній митець народжується з того, забракованого школою, учня, про якого деякі так звані заслужені вчительки говорили: ”безнадійний.”. Історія містить в собі чимало випадків, коли невдахи і хулігани ставали геніями. Відомий усьому світові Олександр Пушкін закінчив ліцей одним з останніх, оцінки були середні, а то й гірші, а ким він став? Законодателем російської літератури!

Найбільша помилка нашого суспільства полягає в тому, що ми дуже часто просто вбиваємо спонтанність у дитині, її природний дар. Ван Гог не вписувався в жодні рамки і все життя боровся з традиційною школою. Так само ці наші малі «вангогівці» шукають розуміння і реалізації свого дару, а завдання батьків і вчителів не знищити цей дар, хоча це зустрічається аж занадто часто.

Саме тому виникла потреба створення справжнього творчого дитячого Інтернет-порталу „Дети ИНДИГО :: проекты журнала «СТЕНА»” www.deti-indigo.at.ua, який буде показувати їх роботи, приймати їх такими, як вони є, намагатися допомогти, почути, розповісти і просто зрозуміти. Цей Портал уже сьогодні об’єднує дітей з різних куточків України, різного соціального статусу та вікової категорії. Ми співпрацюємо із 40 школами-інтернатами та дитячими будинками, загальноосвітніми школами, школами малювання та ліцеями і гімназіями. Кожен бажаючий може долучитися до великої творчої спільноти і показати усьому світові своє мистецтво.