Дитина почала малювати. Спочатку якісь незрозумілі закарлючки, часом одного кольору. А потім з’явилися і кольори. І навіть чиєсь обличчя. — Хто це? — Невже ти не впізнала себе, мамо? І тут у нас, дорослих, спрацьовує інстинкт Учителя з великої літери. Ми починаємо втручатися: це краще зробити так, а це так. Не розуміючи, що самі, не бравши в руки пензля, вже починаємо зазіхати на самобутність своєї дитини, намагаючись підвести її під стандарти, якими оперує наш світ.

... Читать дальше »